Перед тим, як написати відгук, хочу запропонувати нову традицію. А саме – кожну гонку асоціювати з якимось музичним треком! Для першого етапу WinterCup вирішив обрати ODESZA – White Lies (feat. Jenni Potts)
Перший етап проходить в рідному парку Дубки. В дитинстві це місце більше нагадувало якийсь казковий світ. Цей парк завжди буде асоціюватись з дитячою бібліотекою, гарними дубовими деревами та рельєфом. Саме на цих схилах взимку з санчатами легко промокав до останньої нитки, та, не дивлячись на це, продовжував кататись.
Організатори обрали гарну локацію, а знаючи GodniGonky, то вони ще й зроблять незабутню трасу для ХС змагань. За тиждень до змагання, традиційно, організатори показали усім охочим траси Hard та Light. Дивує, як Черкас Євгеній & Co. із року в рік вигадують нові ділянки або покращують старі. Ніби і знаєш цей парк як рідний, але все одно знаходиш щось нове для себе. Траса Hard сподобалась: небагато підйомів, не дуже складні спуски та кілька цікавих елементів, на яких, ризикнувши, виграєш трохи часу у самого себе. Огляд траси відбувався за дуже сприятливих погодних умов. Та за 5 днів до старту в Києві випав сніг, що вплинуло на трек. Організатори змінили трасу в сторону зменшення небезпечних ділянок. Приїхав на поляну за 15 хвилин до старту, мешкаючи неподалік, не використати таку перевагу було б помилкою. Швидко реєструюсь, вирішую перед стартом коло не дивитись, а вивчити його під час першого проїзду. Насправді це помилка: людина, тренуючись, може бути фізично готова до старту, а от психологічно – ні. Буде прикро отримати травму або втратити час через падіння.
Перед стартом знизив тиск у колесах, десь до 1.5. Ніколи не їздив на такому низькому тиску. По технічним причинам старт перенесли на 10 хвилин. Та цей час проходить доволі швидко. Організатори починають запрошувати на старт учасників категорії Hard. Старт вгору, по доволі довгому, але не крутому підйомі. Це розтягне учасників, що зменшує вірогідність контактної боротьби або завалів.
Старт! Стартую з другої лінії. Наявність снігу не дає змогу сильно прискоритись. Та і навіщо? Лідер недалеко. Сам їду десь 6-7 позиції, швидкість пелотону також незахмарна. Майже усі намагаються збагнути, наскільки поверхня дозволяє атакувати у поворотах. Під час першого проїзду деякі елементи здавались дуже слизькими, але спущена гума доволі добре тримала, особливо, коли цього зовсім не очікував. Ближче до завершення кола підіймаюсь на п’яте місце. Вирішую на початку другого кола підняти темп, бо руки справді замерзли, а думка, що зараз можна вальнути, здавалась доволі непоганою.
На першому ж пологому відрізку прискорююсь та займаю лідируючу позицію, додаю ще трохи – відповіді немає. Пульс невисокий, дихання рівне. Думаю тільки про темп та про чистий проїзд, ще і фотографи та глядачі активно підбадьорюють. На плавному правому повороті донизу вирішую ризикнути та пройти майже так, ніби снігу взагалі немає, байк надійно тримається за поверхню. «Рідна» гума Specialized Fast Track Gripton після сезону знущань асфальту, каміння, коріння та сміття досі почувається доволі непогано. Всю подальшу дистанцію намагаюсь відверто не лажати.
Та на одному слизькому повільному спуску з поворотом довелось трохи потупити та пройтись пішки. На трасі фотографи та глядачі активно підбадьорюють. А оскільки крутиться легко, вирішую все їхати на каденсі. Та це не врятувало заднє колесо від втрати однієї шпиці. Схоже, що в листопаді вийшов на максимум.
По плану – заключне коло, намагаюсь пройти якомога швидше, виходить! Фініш та перше місце з запасом по часу більше, ніж хвилина. Дуже задоволений результатом, зупинятись на досягнутому не будемо, будемо продовжувати прогресувати, як в тренуваннях, так і в майбутніх стартах. Дякую усім!
Be Who You Are 