Soundtrack: Axwell feat. Errol Reid – Nothing But Love
Веломарафон в Броварах, який став класикою для українських велосипедистів-аматорів, для мене в тому числі. Кожен рік після фінішу кажу, що більше не буду брати участь у Броварах, але продовжую виходити на старт змагання. Все через те, що на фініші себе почуваєш так, ніби проїхав шестигодинний марафон по карпатських горах. А насправді локація далеко від гір, а замість 6 годин тільки 3. І ніби звичайний ліс та дистанція не велика, про загальний набір висоти взагалі мовчу. Але ж яка складна дистанція, після якої виникає бажання взагалі забути про змагання у майбутньому. Та організатори з великим ентузіазмом із року в рік продовжують проводити марафон. Підготовка до старту на належному рівні, створена атмосфера свята, багато учасників, багато глядачів. Погода також не підвела. А якщо б дощ був за день-два до старту, ну взагалі б казка вийшла. Трек незмінний, може, декілька дрібниць змінились, та вцілому це цілковите знущання над спиною, руками та п’ятою точкою. Особливо коли їздиш на хартейлі! Свій стан відомий (але це не точно), траса нібито знайома. Тож потроху виходжу на старт змагання.
Стартуємо. Темп задає Віталік, за ним зграя Черкас-Стрижак-Капущак-Кресан. Особисто вирішив сидіти за Артемом, і ніби темп хороший, але лідери якось швидко зникли з поля зору. Вирішив, що ще буде час наздогнати, а поки їхати на доволі прийнятній швидкості. Перше коло їдемо доволі рівно, тільки Юра Кресан відпав. На початку другого кола вирішую пройти Артема, проходжу та ненадовго. На кількох поворотах туплю і опиняюсь позаду нього. Артем теж робить помилку та заривається на піщаній ділянці, після цього остаточно відпадає. Вкінці другого кола в голові промайнула думка, ну от знову на Дюнах один, хтось попереду, хтось позаду. На якій позиції? Не знаю. Десь напевно 4-5. Відставання від лідерів – невідоме. Їхати, як мінімум, ще 3-4 кола. Було б краще 3, бо спина почала боліти, а знущатись над собою не маю бажання. Все друге коло їхав у хорошому настрої, ноги працюють, байк їде, погода – агінь, ніби не голодний. Та думка, що для потрапляння на подіум доведеться добре попрацювати, не давала спокою. Через деякий час бачу Васю Капущака, у якого якість технічні проблеми байком. Він ніби їде, але нешвидко. Змагання стають цікавішими! Прискорююсь та швидко проходжу Васю, який у цей момент зупиняється та щось починає лагодити. Ще до цього кілька разів помічав далеко попереду себе Євгена Черкаса. Його також дуже швидко наздогнав. І в нього технічні складнощі на велосипеді, щось з підсиділом. Питаю у нього, хто попереду, відповідає що тільки Віталік 0_о Сказати, що був здивований, це нічого не сказати. Бо був впевнений в наявності ще когось! А тут така радісна новина. Намагаюсь не форсувати події та просто рухатись у своєму темпі, та думку про перше місце не полишаю. Тільки от інформація про те, що лідер вже доволі далеко, і його відрив не зменшується, потроху нищить надії на боротьбу на заключних кілометрах дистанції. На четвертому колі відчуваю, що вже хочеться їсти, і ноги вже трохи втомились. Особливо це відчувається, коли встаєш з сідла на коротеньких підйомах. Уповільнююсь та випиваю NUTREND magneslife та приймаю таблетку NUTREND carbonex. Трохи попускає, знову прискорююсь та все одно починаю чути позаду себе, що мене хтось наздоганяє. Гадав що це Артем, а виявилось Василь. Який, схоже, вирішив усі питання по байку та повернувся у боротьбу за позиції. Позаду довго він не сидів та швидко мене пройшов, на подив його темп виявився доволі прийнятним. На колесі у Васі взагалі приємно їхати. Це як безкоштовне заняття, з проходження ділянки траси, не витрачаючи зайвих сил, та менше використовуючи гальма. Особливо, коли обрано оптимальний тиск в колесах. Ще перед стартом вирішено їхати змагання на низькому тиску в колесах. Все через велику кількість піску та коріння на трасі. Схоже, це правильне рішення. На заключне п’яте коло їду з пітстопом на галявині. Випиваю води, їм банани та апельсини. Відпускаю Васю далеко вперед, але без пітстопу вже не міг. Треба було підкріпитись, бо сил вже немає. Все п’яте коло їду з думкою, що зараз мене наздожене Артем. Весь час здається, що позаду хтось є. Усе коло намагаюсь не витрачати багато часу на обгін колових. Траса стала повільна, усі піщані ділянки перетворилися на полігон знущання над ногами, руками та розумом. Десь посередині кола починаю бачити Васю, схоже він теж наївся і їде як і я з останніх сил. І ніби можна наздогнати, та вже сам мрієш про цей клятий фініш. Та так щоб на шосте коло не відправили. То ж останній кілометр їхав трохи притримуючи коней. Хай третє місце, але живий, трохи замучений та ще можу дихати. От і довгоочікуваний фініш, на якому видно час: три години та дві хвилини. Так, на шосте коло їхати не треба. Схоже, знущання над собою та байком на сьогодні завершилась. Ця новина була сприйнята як свято відновлення, збагнення та заспокоєння. Броварські Дюни – справжній іспит, який сьогодні вийшло пройти на середню трієчку) Хочеться подякувати Броварчанам за виконану роботу, буду сподіватись, що їх сил та бажання вистачить ще на багато років. Кожен рік кажеш, що більше не приїдеш, але кого ми обдурюємо? Всі приїдемо на це свято велоспільноти України.
Be Who You Are 