Відкритий Чемпіонат Києва з велокросу 08.12.2019

Трек змагання: Танець пінгвіна

Якщо Вам подобається їздити на велосипеді, то завжди є чим зайнятись! Мона прийняти участь у різних заходах, пов’язаних з велосипедом. Не дивлячись на те, що велосипед у Києві не має такої підтримки, як в інших столицях Європи. Ми маємо багато різноманітних інвентів! Наприклад, прості велопокатеньки у вихідні чи нічні покатеньки, велопаради, різноманітні змагання, туризм, групові велотренування від різних клубів, чи, якщо у вас є шосер, то приїздіть на 10:00 ранку у вихідні чи свята «під міст». Якщо у Вас є велосипед, ви точно не будете нудьгувати, і це тільки початок, оскільки все обмежується тільки нашою уявою та бажанням дізнатись щось нове. Змагання з зимового велокросу добре це демонструють! Люди мають бажання і втілюють свої задуми. Хочу подякувати усім, хто приклав свою руку, ви круті, багато з Вас є прикладом для мене. Візьмімо для прикладу Антона Пустовіта. Це людина, яка продемонструвала всім, що таке наполеглива праця. Майстер спорту України, тренер, організатор заходів спрямованих розвиток велоруху, сам намагається приймати участь у змаганнях. Його перемога у Київській сотці 2019 року – точно не випадковість. Ще й знаходить час на пошуки людей для безпосереднього залучення у різних спортивних подіях. Зимовий велокрос є цьому підтвердженням. Дякую, Антон та ко., продовжуйте у тому ж дусі.

Про змагання! Вони проходять вже не в перший раз у Кирилівському Гаю. Знайома траса, відомі учасники та хороші вболівальники. Що ще потрібно?Першими їдуть учасники на велосипедах СХ, після їхнього фінішу стартуємо ми – учасники на гірських велосипедах. Тож старт! Стартую, як завжди, вкінці групи. З перших метрів в лідери від’їхали Віталік та Андрій. Спочатку здавалось, що їх темп невисокий, і вийде доволі швидко наздогнати. Але як же я помилявся.

Відсутність тренувань зробила свою справу. Втрата швидкості та «легкість», яка присутня при набутій формі. Стає зрозумілим, що сьогодні доведеться працювати від оборони. Намагаюсь далеко не відпускати лідерів та подивлятись назад. Попереду майорять лідери, які, схоже, добре контролюють відрив. Намагаюсь схитрити, завдяки скиданню швидкості, втратити візуальний контакт у надії, що лідери скинуть швидкість, та швидко наздогнати на другій частині кола, яка дуже добре підходить мені, де швидкі прямі та повороти. Плани змінились, коли Діма Петров повідомив, що у Віталіка технічні проблеми з велосипедом і він буде робили «пітстоп». Що ж, доведеться навпаки прискорюватись.

Прискорюють що є сил, відчуваю, що можу ще додати, та якесь дивне відчуття бар’єру не дозволяє. За два кола до фінішу випереджаю Віталіка, який на узбіччі підкачує колесо. Щось схоже в мене було у Білій Церкві, тільки тоді був на місці постраждалого, у якого спустило колесо. Лідера видно, вболівальники підбадьорюють, але, на жаль, треба просто більше тренуватись, а не ледарювати.

Як результат – третє (друге) місце, не без допомоги Віталіка, який, як виявилось, їхав на камерах. Дяка усім небайдужим, хто прийшов та підтримував, сподіваюсь, наступного разу вас буде ще більше. Можливо на стартовій лінії!?

Спортивний Туризм “ПІВдень” 19.10.2019

За традицією обрано пісню на це змагання:  Frank Sinatra

Змагання в день народження, та ще й ТУРИЗМ по відомому велосипедному маршруту з гарними краєвидами та незабутніми місцями. Змагання проводить команда однодумців на чолі з Мариною Шаповаловою за підтримки магазину extremstyle.ua. Вибуховий розчин, який приречений на успіх. 

Їду змагання у парі з Андрієм Навроцьким. Рівна команда, яка зірок з неба не хапає, а просто хоче добре проїхати змагання. Організатори вирішили трохи повеселити учасників окремими завданнями. Це спеціальні точки, на яких робиться фото – підтвердження присутності учасників, додатково на трасі – підказки, які допоможуть дати відповідь на загадку, яка чекає кожного учасника на фініші.

Трохи про саме змагання: Майже вся перша частина маршруту проходить по непростим рельєфним ділянкам. Та всі намагаються зі старту не відставати від лідерів. То ж перші 20 км їдемо у великій групі. Потроху група почала розсипатись, особливо це було помітно на перших точках фотофіксації. Згодом від групи і сліду не залишилось, як не дивно, ми з Андрієм трохи відстали від майже усіх. Та це якось не дуже турбувало. І тільки після паузи на КП починаємо включатись в роботу. Було обрано слушний момент, оскільки почалися рівнинні ділянки вздовж полів, що так підходять нам. Один за одним ми почали обходити опонентів.

Було приємно спостерігати за тим, як в кінці довгих прямих видніється ціль, до якої потроху наближаємось. Це давало наснагу! Хоч кілька разів трохи блукали, ще й на одному спуску «залишив» спицю, та це нас не зупиняло. Ми продовжували відпрацьовувати, хоч це було не просто. Як не дивно, та потроху забуваєш, що їдеш змагання. У занадто гарних місцях ми їхали, дивуєшся, що біля Києва є такі мальовничі краєвиди, ще й з погодою пощастило.

Потроху ми вирвалися на друге місце, та лідери вже занадто далеко. То ж нам залишилось захистити своє друге місце від бажаючих нас наздогнати та відгадати загадку на фініші. Десь за 5 км до фінішу питаю у Андрія, скільки залишилось. Відповідь мене справді здивувала, оскільки був впевнений, що нам їхати 30 км мінімум. Схоже, так захопився краєвидами, що і не помітив, як проїхав усю ділянку маршруту та опинився на фініші.

Фініш, друге місце з фото в телефоні та відгаданою загадкою. Та, звичайно, тортом від друзів в честь дня народження. Дякую усім за фантастичний день та незабутні емоції. Дякую, ви круті!!!

Результати!

Відкритий чемпіонат м. Бровари 3х-годинний марафон «Броварські дюни» (ХСМ) 2019. Місто Бровари 07.09.2019

Soundtrack: Axwell feat. Errol Reid – Nothing But Love

Веломарафон в Броварах, який став класикою для українських велосипедистів-аматорів, для мене в тому числі. Кожен рік після фінішу кажу, що більше не буду брати участь у Броварах, але продовжую виходити на старт змагання. Все через те, що на фініші себе почуваєш так, ніби проїхав шестигодинний марафон по карпатських горах. А насправді локація далеко від гір, а замість 6 годин тільки 3. І ніби звичайний ліс та дистанція не велика, про загальний набір висоти взагалі мовчу. Але ж яка складна дистанція, після якої виникає бажання взагалі забути про змагання у майбутньому. Та організатори з великим ентузіазмом із року в рік продовжують проводити марафон. Підготовка до старту на належному рівні, створена атмосфера свята, багато учасників, багато глядачів. Погода також не підвела. А якщо б дощ був за день-два до старту, ну взагалі б казка вийшла. Трек незмінний, може, декілька дрібниць змінились, та вцілому це цілковите знущання над спиною, руками та п’ятою точкою. Особливо коли їздиш на хартейлі! Свій стан відомий (але це не точно), траса нібито знайома. Тож потроху виходжу на старт змагання.

Стартуємо. Темп задає Віталік, за ним зграя  Черкас-Стрижак-Капущак-Кресан. Особисто вирішив сидіти за Артемом, і ніби темп хороший, але лідери якось швидко зникли з поля зору. Вирішив, що ще буде час наздогнати, а поки їхати на доволі прийнятній швидкості. Перше коло їдемо доволі рівно, тільки Юра Кресан відпав. На початку другого кола вирішую пройти Артема, проходжу та ненадовго. На кількох поворотах туплю і опиняюсь позаду нього. Артем теж робить помилку та заривається на піщаній ділянці, після цього остаточно відпадає. Вкінці другого кола в голові промайнула думка, ну от знову на Дюнах один, хтось попереду, хтось позаду. На якій позиції? Не знаю. Десь напевно 4-5. Відставання від лідерів – невідоме. Їхати, як мінімум, ще 3-4 кола. Було б краще 3, бо спина почала боліти, а знущатись над собою не маю бажання. Все друге коло їхав у хорошому настрої, ноги працюють, байк їде, погода – агінь, ніби не голодний. Та думка, що для потрапляння на подіум доведеться добре попрацювати, не давала спокою. Через деякий час бачу Васю Капущака, у якого якість технічні проблеми байком. Він ніби їде, але нешвидко. Змагання стають цікавішими! Прискорююсь та швидко проходжу Васю, який у цей момент зупиняється та щось починає лагодити. Ще до цього кілька разів помічав далеко попереду себе Євгена Черкаса. Його також дуже швидко наздогнав. І в нього технічні складнощі на велосипеді, щось з підсиділом. Питаю у нього, хто попереду, відповідає що тільки Віталік 0_о Сказати, що був здивований, це нічого не сказати. Бо був впевнений в наявності ще когось! А тут така радісна новина. Намагаюсь не форсувати події та просто рухатись у своєму темпі, та думку про перше місце не полишаю. Тільки от інформація про те, що лідер вже доволі далеко, і його відрив не зменшується, потроху нищить надії на боротьбу на заключних кілометрах дистанції. На четвертому колі відчуваю, що вже хочеться їсти, і ноги вже трохи втомились. Особливо це відчувається, коли встаєш з сідла на коротеньких підйомах. Уповільнююсь та випиваю NUTREND magneslife та приймаю таблетку NUTREND carbonex. Трохи попускає, знову прискорююсь та все одно починаю чути позаду себе, що мене хтось наздоганяє. Гадав що це Артем, а виявилось Василь. Який, схоже, вирішив усі питання по байку та повернувся у боротьбу за позиції. Позаду довго він не сидів та швидко мене пройшов, на подив його темп виявився доволі прийнятним. На колесі у Васі взагалі приємно їхати. Це як безкоштовне заняття, з проходження ділянки траси, не витрачаючи зайвих сил, та менше використовуючи гальма. Особливо, коли обрано оптимальний тиск в колесах. Ще перед стартом вирішено їхати змагання на низькому тиску в колесах. Все через велику кількість піску та коріння на трасі. Схоже, це правильне рішення. На заключне п’яте коло їду з пітстопом на галявині. Випиваю води, їм банани та апельсини. Відпускаю Васю далеко вперед, але без пітстопу вже не міг. Треба було підкріпитись, бо сил вже немає. Все п’яте коло їду з думкою, що зараз мене наздожене Артем. Весь час здається, що позаду хтось є. Усе коло намагаюсь не витрачати багато часу на обгін колових. Траса стала повільна, усі піщані ділянки перетворилися на полігон знущання над ногами, руками та розумом. Десь посередині кола починаю бачити Васю, схоже він теж наївся і їде як і я з останніх сил. І ніби можна наздогнати, та вже сам мрієш про цей клятий фініш. Та так щоб на шосте коло не відправили. То ж останній кілометр їхав трохи притримуючи коней. Хай третє місце, але живий, трохи замучений та ще можу дихати. От і довгоочікуваний фініш, на якому видно час: три години та дві хвилини. Так, на шосте коло їхати не треба. Схоже, знущання над собою та байком на сьогодні завершилась. Ця новина була сприйнята як свято відновлення, збагнення та заспокоєння. Броварські Дюни – справжній іспит, який сьогодні вийшло пройти на середню трієчку) Хочеться подякувати Броварчанам за виконану роботу, буду сподіватись, що їх сил та бажання вистачить ще на багато років. Кожен рік кажеш, що більше не приїдеш, але кого ми обдурюємо? Всі приїдемо на це свято велоспільноти України.

Київська Сотка 2019

soundtrack: Moby – Everloving

Давно не приймав участь сотці в Києві, то армія, то ЛКУ в 2017/2018 році, чи інші змагання не давали змогу взяти участь. Та в 2019 році випала змога взяти участь у вже ставшого культовим івенті. У 2014 році був маршрут: Київ-Стоянка-Буча-Гостомель-Димер-Вишгород-Київ з фінішем на Контрактовій площі, маршрут сподобався. Схема траси 2019 року вцілому виявилась цікавою та збалансованою, але фінішну ділянку я б переробив. Організатори молодці – організували попередню видачу стартових номерів в магазині спортивних товарів DECATHLON, підготували старт на центральній вулиці країни – Хрещатик. На старт приїхав неквапливо, ще буде час перевірити свої сили на дистанції. На старті багато знайомих облич, всі у хорошому настрої та з амбіціями. Організатори першими запускають учасників на шосейних велосипедах різних категорій Elite/Masters/Amateurs, згодом стартуємо ми – MTB Masters – з відставанням у 10 хвилин.

Стартуємо зі старту швидко, вирішив одразу задавати темп, попереду довгий підйом по бульвару Лесі Українки, де можна відсіяти учасників, які мають на меті до фінішу берегти сили. Після підйому на нас чекав довгий спуск до мосту Патона після чого повертаємо на дорогу, яка веде до міста Обухів. Тут і почалися перші складнощі! І ніби складнощами назвати важко, та вони вплинули на загальне положення нашого пелотону. На столичному шосе потроху почали наздоганяти останніх учасників шосейного старту. Спочатку їх було небагато, та згодом їх ставало все більше і більше.

Деякі рухалися максимально праворуч інші навпаки де заманеться, що ускладнювало безпечний обгін. Хоч автомобіль супроводу (поліція) намагався попередити про рух нашої групи, та далеко не всі реагували на це повідомлення. Ближче до Обухова кількість велосипедистів істотно зменшилась, завдяки чому швидкість нашої групи потроху вирівнялась.

На першому підйомі, де розігрувались бали гірського короля, нас чекала велика велика група велосипедистів. Яких не просто пройти, наш пелотон  трохи розсипався. Згодом потроху зібрався на пологій ділянці після віртуального фінішу гірського короля. Сам того не помітив, як від нас у відрив пішов Хіміч Андрій, інші учасники повідомили, що Хіміч сів на колесо автівки поліції та, скориставшись моментом, створив відрив від нас. Ми не розгубились і почали наздоганяти, на це нам знадобилось кілометрів 15-20. Та я витратив занадто багато сил, почав їсти все, що було в кишенях. Від цього стало ще гірше, ти ніби вже не голодний, але ноги вже пусті. Особливо це було відчутно на «Космосі», звичайне вставання на ноги здавалося нездійсненною справою. Стало зрозумілим, що сьогодні не бачити подіуму. Лаюсь на себе, бо дуже багато працював напочатку дистанції, та це не допоможе. Намагаюсь просто не випадати з групи лідерів, а там, може, пощастить. За 5 кілометрів до фінішу наша група скидає темп, стає зрозумілим, що всі орієнтуються на фінішний спринт, який так не вигідний мені. Нічого з цим вже зробити не можу.

Після виїзду на Одеську трасу дорога стає вузькою та проти вітру. Тут усі починають нервово атакувати, коридор не широкий, а попереду невеликі групи, які важко та небезпечно проходити. Коли до фінішу залишається один кілометр, чую позаду себе крики учасників на шосерах, які просять пропустити їх для фінішного спринту. Справді? В нас розбір за першість, а вони максимум на першу сотку претендують і просять пропустити. Може, я не правий, але мав на увазі їх прохання. У цьому хаосі намагався просто дістатися фінішу.

За 200 метрів до фінішу витиснув усі крихти сил, але на одному бажанні подіум не взяти. Як результат на фінішу шосте місце в абсолюті, та четверте у категорії. Але, не дивлячись на результат, день чудовий. Отримав безцінний досвід, який допоможе на наступних стартах. Сподіваюсь у майбутньому стартів буде ще дуже багато) До зустрічі!

Кубок Київського велотреку 2019

soundtrack: Chemical Brothers – One Too Many Mornings

Сказати, що це для мене новий та незвичний досвід – це нічого не сказати. Тут все не так, як на інших змаганнях. Різні дистанції, різні старти, час на відпочинок, відновлення та підготовку до наступного старту. Змагання, на яких, окрім фізичної підготовки, треба мати розум, знати тактичні моменти, встигнути миттєво відреагувати. Змагання відбуваються на Київському Велотреку, протягом двох вихідних. На них можна обрати ті старти, які найкраще підходять безпосередньо саме тобі.

Багато років катаю кросс-кантрі, але ніколи не міг подумати, що так сподобається змагатися на велотреку. По-перше, це гарно (с): видовищна боротьба, емоції, підтримка глядачів, і все на невеликому клаптику землі. З недоліків, напевно, те, що потрібно мати спеціальний велосипед, ще і вміти їздити на такому ровері. Тут не той випадок коли можна сказати – сів та поїхав! Треба витрачати час саме на велотреку, призвичаїтись до поверхні, специфіку «віражу» та найголовніше – в тебе немає гальм. Так, є ноги та контакти, але після Левелів назвати свої ноги гальмами, як мінімум, перебільшення.

Про змагання: Спершу їду індивідуальний спринт на 200 метрів чи щось таке. Вибачаюсь, якщо помилився, пише «профан», який досі не розуміє, що це було) проїхав не дуже швидко, сказали, що це кваліфікація для розуміння, хто ти, у яку групу/категорію тебе запхати. Потім поїхав змагання, в яких треба подолати свого опонента на останньому колі з трьох та пройти у наступне коло.

Тут мене спіткала перша боротьба, в якій треба мати розуміння, як діяти. Досвіду в мене не було, тому будемо просто слухати досвід коуча). На жаль, тактика просто навалювати не працює. Вдається пройти у фінал за третє місце. Фінал був нервовий, навіть до контакту дійшло, та це тільки ще більше мотивувало викластись на 110%. Відпрацював на нагороду за третє місце!

Наступний старт – груповий, 15 кіл (чи може більше), після чого фініш. В групі на треку їхати – ще той «челендж», вирішив не винаходити велосипед і їхати 3-4 колесом та чекати, що хтось піде в сольну атаку. Саме так і відбулося. За 6 кіл до фінішу один з учасників створює відрив, намагаюсь прискоритись та перекластись до нього. Пришвидшуюсь, та цього недостатньо, лідер пішов у результативний відрив. Починаю обертатися назад, а там нікого. На наші атаки ніхто не захотів реагувати. Артем Щербина відпустив нас, за що йому велика дяка. До фінального кола не кидав намагання наздогнати лідера, та де там, відрив був суттєвий. В підсумку друге місце вибороте.

Результатами задоволений, це був заключний старт у цей день для мене. У другий день не планував змагатися, оскільки вирішив просто поїздити по Труханову острову з коучем). Проїхавши десь кілометрів 40-50, заїхали на трек подивись на змагання другого дня. Але плани змінились коли запропонували позмагатись у парній гінці мікс, де спершу йде кваліфікація, по результату якої є можливість потрапити до фіналу.

І, о диво, знову фінал і знову боротьба за третє місце. З дуже нелегкою парою чоловіків, один з них – відомий спортсмен Єгор Панченко. Перед стартом одразу вирішуємо, що усю дистанцію буду їхати першим колесом. Стартуємо доволі жваво, але судді оголошують рестарт. Ок! Рестарт, так рестарт. Другий старт/рестарт виявився ще кращим. Дуже плавно, без тупняків набираємо швидкість та виходимо на робочий темп. Намагаюсь тримати його та назад подивлятись, оскільки результат зараховується по другому велосипедисту. Все добре, їдемо парою. Наші опоненти потроху почали здавати позиції, та ми і не думали скидати темп, бо хочеться ще час показати непоганий. Вже на середині дистанцій стало очевидним, що третє місце буде за нами, залишилось до фінішу дістатись. Що ми успішно зробили. Фініш та третє місце)

По результату двох днів виборов три медалі. Дякую організаторам змагань за підготовку та саму організацію, а учасникам – що діяли у рамкам чинних правил змагань. Мені сподобався івент, буду намагатись брати участь надалі!

Спортивний туризм Трахтемирів 2019 року by Specialized Bicycles Ukraine і мережі магазинів Екстрем Стайл

Спортивний Туризм “Трахтемирів – 2019” – инвент на Facebook

soundtrack: Rainbow – Catch The Rainbow

До останнього не був упевнений, що поїду на туризм. Оскільки знайти пару виявилось не так вже і легко. Багато-хто вже мав команду, або просто не планував їхати на змагання. Але власне бажання не пропустити таку подію мотивувало продовжувати пошуки напарника/напарниці. Ситуацію врятувала Страфун Леся, яка також шукала напарника на змагання. Як результат, вийшла сильна пара! Леся має досвід у велоперегонах та систематично тренується, а що ще треба? Тож ми разом їдемо на старт змагання. Приїхавши, був здивований кількістю учасників, якось на сайті здавалось, їх буде поменше. Маю простий план змагання: не загубитись, зберегти сили та приїхати на фініш цілими, майже здоровими з добрим настроєм! Оскільки маю (на мою думку) досвід у змаганнях на довгі дистанції, вирішуємо, що буду відповідати за навігацію та за їжу. Дали навігатор, пояснили як ним користуватись. Досвіду користування не маю, але ніби нічого складного не помічено. Трек дистанції представляє собою одне коло у 70+ кілометрів по лісах, селах, полях та трохи асфальту. Перед стартом добре поїв, їхати мінімум 3 години, тож організму потрібні вуглеводи. Набрав спортивної їжі, для себе та Лесі. Бо треба не тільки за собою слідкувати, але і за напарницею. Води взято дві повні фляги, погоду обіцяють суху та спекотну. І потроху виходимо на старт!

Старт доволі швидкий, уперед вирвалось багато пар «мікс», ми розміщуємось десь всередині пелотону, єдиний мінус – це пил який піднявся. Але вже через 3 кілометри почався сінглтрек в лісі, де всі учасники потроху почали розтягуватись у довгу колону. Темп вирівнявся, і ми намагаємось підтримувати його. Згодом трек траси перейшов у лісову дорогу з непростим градієнтом вгору, тут Леся здивувала своїм темпом. Потроху почали обганяти інших учасників, паралельно на трек дивився і нагадував про воду. Далі трек вийшов у поле, дорога грунтова, але рівна, хоч на авто 60-80 км/г їдь. Наша швидкість потроху збільшується виходжу вперед та веду зміни на відкритій місцині, де дошкуляє вітер. До першого КП їдемо десь на 2-й чи 3-й позиції. На КП була холодна кола, відмовитись від такого подарунку не міг. Набираю бананів та трохи випиваю води, заїдаючи все фруктами. Леся поїхала далі разом з парою Ваня/Юля. Здалось, що відпустив їх недалеко, але моє прискорення не дає результату. Їх не бачу! Врятував перехожий, який повідомив, що вони зовсім не далеко попереду. Бо вже виникла думка, що вони не у той напрямок поїхали! Наздоганяю їх якраз на довгому асфальтному підйомі. Тут важко всім, тільки здалось, що підйом завершився, як бачиш перед собою продовження, а ноги вже важкі. Відрізок між першим та другим КП здався повільнішим та складнішим: багато сінглтерку, посеред лісу або просто по хащах. Декілька швидких спусків, де можна «прилягти» так, що про подальшу участь можна забути. Намагаюсь контролювати стан Лесі, нагадуючи, що треба їсти та пити. Як недивно, коли слідкуєш за напарницею, виходить ліпше слідкувати за собою, твої дії більше виміряні та організовані. Про Трахтемирів можна сказати, що це дуже гарне місце, яке багате на красиві краєвиди! Та чим ближче ми до другого КП, тим більше голова зайнята думка: а на якому ж ми місці? Точно не перші бо попереду кілька разів бачив пару міксів. Прибувши на друге КП, мої підозри підтвердились. Попереду нас одна пара мікс, яким програємо десть 15-20 секунд. Та на нас чекає важкий підйом, на якому доведеться нелегко усім. Саме там ми їх і наздоганяємо. Все, ми на першій позиції, до фінішу десь 25 кілометрів. Леся починає потроху втомлюватись, але продовжує викладатись. Приємно вражений її силою духу та витримкою. На асфальтованій ділянці намагаюсь створити відрив від наших переслідувачів, але і про напарницю не забуваю. Вона успішно підтримувала мій темп, попри втому та інформацію, що до фінішу ще їхати як мінімум кілометрів 15-20. І ніби до фінішу залишилось не багато, та Лесю починає «накривати», даю їжу. Потроху відпускає, але тут дав маху та пропустив поворот праворуч. Проїхали зайвих метрів 200, цього було достатньо, щоб нас наздогнали наші переслідувачі. Схоже, нас буде чекати справді непростий фініш. За п’ять кілометрів до фінішу нас чекав справді складний підйом, на якому нам було найважче. Та в нас дуже сильне бажання перемогти. Після підйому залишилось з’їхати вниз до площі старту/фінішу. Фініш та перше місце. Дякую організаторам та учасникам за справді складну боротьбу, в якій приємно взяти участь, ба більше, перемогти. До наступних зустрічей на майбутніх стартах.

Specialized Bicycles Ukraine

ExtremStyle

MULTIKI “Kitaevo Light Classic” прощавальні вело-перегони, місто Киев в Китаево

Soundtrack: Röyksopp – Eple

Буду сподіватись, що назва змагань не відповідає дійсності, оскільки лячно уявити, що більше не будуть проходити змагання у такому мальовничому місці нашого рідного міста. Трохи слів про змагання! Спеціально до змагання не готувався, скажу більше, навіть попередньо коло не їздив перед стартом. Важко уявити, який ліс мені ще рідніший, мабуть, тільки Дубки. Самопочуття пречудове, тільки став трохи менше тренуватись, що одразу відчувається на довжелезних підйомах на схилах Києва. Оце часи пішли, Київські схили вже називаю довжелезними, виправданням буде травма руки.

Про трасу: Траса – класика, де все таке знайоме та рідне, що є безсумнівним плюсом організаторам. Байк у нормі: Specialized, я теж ніби нічого) Тож виходжу на старт. На старті одразу записав собі ціль приблизно у топ 3. Якщо самопочуття буде добре, може, і за перше вийде поборотись. Та це не просто, оскільки є такі люди, як Зубченко Віталій та його «поплічники», які дивують своїм стабільним прогресом протягом усього 2019 сезону. Схоже, Віталік – дійсно хороший тренер.

 

Виходжу на старт! Старт з дамби біля озера. Це і добре, бо так не люблю старти вгору. Ну хто це вигадав – старт вгору? Як згадуєш Запоріжжя та «Вирву», аж лячно стає. Як завжди, старт починаю повільно, але мою тактику повільного старту обрали усі лідери, схоже, мої відгуки хтось читає 0_о

У такому «повільному» темпі ми їдемо усе перше коло, навіть в голові промайнула думка про лідерство, та швидко цю думку відкинув. Веде групу Женя Шилов, за що йому дяка, темп його рівний та прийнятний. Такий, як треба! Але це не на довго: вже на 3-му колі вирішую перевірити свої здібності на підйомах, пришвидшуюсь, виходжу на перше місце. Тільки Віталік відреагував на атаку. Тож надалі ми їдемо в двох. І це була тактична помилка, оскільки Віталік їде вниз швидше. Це одразу відчувалось на довгому спуску перед жолобом. Намагався не відпускати, але мій страх, що моя травмована рука може підвести у самий неслушний момент, трохи стримувала.

Тож на заключному колі Віталік віз десь 20 секунд, і відстань тільки збільшувалась. Та все одно вирішив прискоритись, що дало свої дивіденди! Я у візуальному контакті з лідером, а на жолобі взагалі сів на колесо 0_0 та як виявилось, Віталік вирішив трохи відпочити. Оскільки вже вкінці підйому починаю потроху відпадати, хоча не можу сказати, що кинув роботу. Скоріше навпаки, викладаюсь на 100%, та цього замало.

Як результат – на фініші на другому місці з невеликим відставанням від переможця. Хочу привітати усіх учасників з фінішем та сподіваюсь на те, що це були не останні змагання в цьому парку!  Усім дяка, івент вдався, організатори молодці!

XCM Кантрійний тандем by GHOST 2019 in Kyiv 23.06.2019

Обрав треком змагання: Telepopmusic – Into Everything

Веломарафон, який проходить в Голосіївському парку міста Києва. Цей парк, без перебільшення, називаю одним див нашого міста. Скільки тут не бував, завжди дивуюсь його природі та рельєфу. В сучасному Києві важко знайти місце, яке може поєднувати доступність лісу та невелику відстань від центру міста. Парк має великі розміри, особливо з урахуванням того, що знаходиться в межах міста. Зараз забудовується місто, не помічає тільки сліпий. Як парку вдається протидіяти цій тенденції навіть не уявляю. Будемо сподіватись, що наша любов і повага до цього лісу дозволить наступним поколінням радіти від таких місць. Бо іноді так хочеться вдихнути чистого повітря, послухати шум листя та спів птахів.

Переконаний спортивні змагання повинні проходити в таких заповідниках, бо це один із варіантів привити любов до такої краси! Чесно кажучи, якщо б не спортивні змагання на велосипеді, про це місце ніколи б і не дізнався. Бо тільки завдяки велосипеду мені вдалось побачити наш світ зовсім з іншої сторони. А був я в багатьох місцях нашої неньки і не тільки. Хочеться подякувати усім організаторам, які проводили івенти. Це важка робота та вона безцінна, бо об’єднує таких різних людей. Багато років поспіль чую від різних організаторів, що все, більше ніяких змагань проводити не буду! Це важко, проблематично, багато бюрократії, багато маленьких недоліків, від яких потім чуєш багато критики, від якої точно не легше стає. Але емоції гаснуть, і вже через рік чи менше ті ж самі люди знаходять сили та бажання створювати нове свято. Дякую Вам!

Організація Кантрійного тандему у 2019 році стала для мене приємною несподіванкою. Справді, це не просто змагання, а ціле свято з музикою та яскравими виставами.

Міні виставка,  на якій можна велосипед відремонтувати чи нові електробайки затестити, смачно поїсти та навіть дещо прикупити для свого коня. Організатори вирішили не вигадувати велосипеда і запросили на таймінг змагань команду BikePortal, за що їм велика дяка. Хлопці знають свою справу, що доведено протягом багатьох років. Трек змагання побудований таким чином, що за 25 кілометрів, три рази перетинаєш поляну старту/фінішу, що дає змогу підкріпитись їжею або попити води. Сам трек кола вважаю доволі збалансованим, є все: рівнини для відпочинку, торчі для важкої роботи та схили, на яких маючи добрий скіл можна відігратися. Вцілому траса підходить усім бажаючим, але раджу подивитись коло до змагань. Їду в категорії ЧЧ Еліта разом з Андрієм Щербацким.

Команда рівна тільки вниз їду повільно, бо рука з переломом. А оскільки перелом не дуже то зростається ,то краще взагалі не їхати, але це не про мене. Організатори дали нам щасливий 7 номер, що вже дає надію на добрий результат.

Тож виходимо на старт! Не встигли на старті потупити, як вже відправились підкорювати перші 25 кілометрів кола. Тактика на змагання доволі проста: не відпадати від лідерів та намагатись без нагальної потреби не зупинятись. Що було швидко зруйновано майже на першому кілометрі дистанції. Спадає цепка з передньої зірки 0_о На рівній поверхні, без тряски чи переїзду завади. Зупиняюсь надягаю цепку, та намагаюсь наздогнати лідерів. Які доволі швидко зникли з поля зору. Зі словами “Головне, щоб далі все пройшло без сюрпризів” прискорююсь та потроху відіграю позиції. Згодом на секції біля Китаївсьої церкви бачу лідерів, які доволі бадьоро підкорюють затяжний підйом після жолобу. Наша пара десь у 20 секундах від лідерів і десь на 5 позиції. Що вже непогано, а там, може, наші опоненти почнуть потроху сили втрачати. Намагаємось не форсувати події та рухатись у прийнятному для нас обох темпі. Андрій їде попереду на технічних ділянках, а я на довгих прямих, де можна трохи помаслати.

На другій петлі першого кола підіймаємось на четверте місце, а в голові вже майорить третє! Головне не лажати вподальшому. І майже вкінці першого кола наздоганяємо команду Cybro team. Трохи поїздивши з ними, вкінці кола створюємо невеликий просвіт. Друге коло починаємо на третьому призовому місці, та план переслідувати та наздогнати наступних не полишаємо. Наші зусилля були немарними: в середині першої петлі бачимо попереду себе команду Postproduction, це дуже підбадьорило мене на подальшу боротьбу із трасою та опонентами. Під завершення першої петлі другого кола виходимо на друге місце. Радості немає меж, про такий результат навіть важко було уявити, з урахуванням того, що два тижні тому була думка взагалі не стартувати. Але не хотілося підводити Андрія, а яке буде самопочуття передбачити важко. Але зараз ми на трасі і на другому місці!

Сил в ногах багато, втома майже не відчувається. І тільки спекотне повітря, як підступний ворог, створює перепону перед бажання трохи збільшити наш темп. У таких умовах нам добре допомагала дружина Андрія – Марина! Допомагала нам з їжею і водою, повідомляла на якому їдемо місці та час відриву та відставання. Другу та третю петлю їдемо доволі спокійно, вже і так перевиконали свої плани/надії на Кантрійний Тандем. Підкінець кола навіть трохи скинули темп для рівного фінішу. І тільки ми фінішували, як одразу за нами фінішують третє, четверте та п’яте місце. Як виявилось, усі були доволі близько до нас. Хоч самі того не помітили, та сьогодні фортуна була на нашій стороні, і наша командна робота принесла нам друге місце у непростій боротьбі.

Хочу подякувати усім причетним до змагань людям. Люди, це було незабутньо! На мою думку, івент вдався на 150%. Дякую і до наступних зустрічей)

 

 

 

Чемпіонат України з МТБ серед аматорів та ветеранів “ЛЧУ у Пірогово 2019” від MULTIKI Races в Києві 09.06.2019

Трек змагання: ONUKA – STRUM

Через тиждень після ЛКУ в Рівному проходить не менш відоме на всю країну змагання – Любительський Чемпіонат України! Минулого року вдалось фінішувати на високому місці у своїй категорії, повторити у 2019 році, можливо, не вийде. Але спробувати треба, бо змагання проходять в Києві, та ще в такому мальовничому місці як Пирогів. В порівнянні з 2018 роком, трек траси отримав нову ділянку старту/фінішу, більш цікаву та продуману, також організатори відновили технічні елементи, які за рік було трохи пошкоджено. Вцілому до підготовки та організації події питань не виникає, все на належному рівні. За день до змагань я і Ілля подивились трасу, проїхали тільки одне коло. Цього достатньо для розуміння, що з пошкодженою рукою, як виявилось перелом, можна їхати всю трасу, але тільки по chicken line. Приїхав за 20 хвилин до старту, швидко беру номер та готуюсь. Частіше всього на змагання беру балон CO2 та щось з NUTREND: гель чи таблетку з магнієм. Швидко оглядаю велосипед: краще всього подивитись на осі коліс, та на півня заднього перемикача. Також можна перевірити кріплення виносу, руля, рульової та підсиділа. В ідеалі глянути ще на манетки та гальма. Тепер можна і старт їхати.

Встаю десь у другу чи третю лінію старту. Взагалі не критично, де вставати на старті, але краще стартувати разом з знайомими обличчями, хоч знаєш, чого чекати. Стартуємо доволі спокійно, без нервів чи штовханини. Попереду 6 шкіл дистанції з дуже сильними опонентами, які ще тиждень тому привезли мені якийсь неймовірний відрив. Тож намагаюсь просто спокійно їхати у прийнятному темпі, без коротких прискорень чи атаки угору.

На трасі є дві технічні ділянки, які одразу вирішив об’їжджати по chicken line, не хочу ризикувати рукою заради 2-3 секунд виграшу самому собі. Часто виникала ситуація, коли при обході суперника доводилось бачити його знову попереду і обходити його ще один раз. Це точно не додавало сил на подальшу боротьбу з трасою та опонентами. Таке відчуття, ніби робиш одну і ту саму роботу по два рази, а результат той самий. Ну нічого, хоч рука не турбує і самопочуття, як моє, так і байка, на прийнятному рівні. На подив траса добре підходила під мій стиль катання, і вже на 3 колі опиняюсь на четвертій позиції. Попереду Кресан Юра і позаду Жученко Костя. Хоч сам їду в групі команди VinTEAM, які ну дуже добре їдуть. А оскільки сам не знав, що їду з ними різні категорії, продовжував до останнього боротися за вищі позиції.

Особливо цікава боротьба була з Шатовим Олександром, який дуже добре їхав в гору, але потім відходив на пологих ділянках, де була моя територія. Так продовжувалось до самого фінішу. Хочеться подякувати хлопцям, не дали понудьгувати. Гінка сподобалась і результатом задоволений. Четверте місце – це хороший результат! У компанії таких опонентів – тим більше. Дякую усім за незабутній день, будемо і надалі обертати педалі життя!

2й етап ЛКУ 2019 в Рівнову 02.06.2019

Обрано трек на змагання:

Monophonic – Vacuum

У 2018 році не було змоги приїхати на етапі Любительського Кубку України в Рівному. Вирішив надолужити пропущене у 2019 році. На змагання приїхав у день старту, хоч сам раджу приїжджати за день до старту. Буде змога трек прикатати та технічні елементи запам’ятати, точно буде не зайве и буде час відпочити після «прикатки». Приїхавши на старт одразу кинулось в очі, що дуже багато комарів в лісі, цілими хмарами літають. То ж треба не гаяти час і не годувати набридливих та спритних комах і їхати дивитись трасу. Проїхавши коло в мене з’явилось відчуття, що я цю трасу вже бачив за винятком деяких нових елементів траси. І справді траса була доволі подібна до марафону, який успішно проїхав у 2018 році. В цілому доволі силова траса на якій весь час здається що їдеш вгору. Перед стартом знизив тиск у передньому колесі та вилці, таким чином зменшив вірогідність тряски руля. За день до старту їхав Елімінатор в Києві на якому витрачено трохи більше сили ніж хотілось і як буду їхати після нього в Рівному важко сказати та оскільки вже приїхав треба стартувати.

Стартую! Всі швидко вирвались уперед, сам того не помітив, як опинився на заключному місці. І не скажеш, що їдеш повільно, просто усі інші дуже швидкі. Їду в темпі, залежно від самопочуття та болю в руці. Так, ще вкінці березня впав з байка та пошкодив руку, яка досі не дає змоги їхати вниз так, як хочеться. Рука ніби не болить та іноді отримуєш такий біль, що аж руку скручує. Так до ще одного падіння недалеко! Перше коло проїхав доволі рівно, рука майже не болить і тільки на швидких спусках, де відчувається тряска доводиться сповільнюватись. Поставив ціль доїхати до третього кола, а далі дивитись по самопочуттю. До третього кола потрохи відіграю позиції та будую плани на наступні кола.

Відчуваю, що через страх отримати біль в руці, весь час намагаюсь тримати вагу подалі від переднього колеса. А там, де треба на трасі переміщати вагу уперед, не роблю цього. Від цього вже всередині змагань відчуваю, що моя спина вже скоро просто закінчиться. І тільки зворотній підрахунок кіл до завершення допомагав продовжувати їхати. На 5 колі підрахував, що їду десь на 12-14 місці, і починаю озиратись назад, бо мені здається, що лідер змагань доволі близько вже. Але мені хочеться їхати ще шосте коло! Прискорююсь, особливо в підйоми. Навіть почав бачити попереду опонентів, які, здається, не так і далеко.

Якщо п’яте коло відпрацював на хорошому рівні, то шосте в точністю до навпаки. Особливо це відчувалось на швидких ділянках де треба було просто підтримувати швидкість я ж просто кидав роботу. І ніби розумієш, що це вже заключне коло. Та все одно невзмозі зібратись та доїхати до фінішу у бажаному темпі. Трохи страждань і вже довгоочікуваного фінішу досягнуто! Хочеться подякувати організаторам за виконану роботу та учасникам за чесну боротьбу. До наступних зустрічей.