Перші змагання у 2018 році після доволі довгого періоду відпочинку від велосипеда та тренувань. Маю переконання, що треба відпочивати від велосипеда, а йому- від тебе. На 2018 рік є певні плани на марафон: MTB Trophy, через що всі інші старти сприймаються більше як тренування/підготовка. Але, не дивлячись на це, підготовку до змагання ніхто не відміняв!
Оскільки гонка проходить взимку, виникає імовірність отримати травму. Травму не від падіння чи відсутності поживних речовин в організмі, хоч про це теж не варто забувати, а саме від великої різниці температури тіла та навколишнього середовища. Через що весь тиждень перед змаганнями катаюсь на велосипеді типу об’єми, але не зовсім, головна ціль була пристосувати самого себе до погодних умов. На етап приїхав на велосипеді, так, їхати доволі далеко, але вже тепленький і готовий до старту. Є імовірність не доїхати до фінішу, бо витрачається велика кількість калорій на підтримання температури тіла, але, знаючи, як мені важкувато у спеку влітку, зима – то є мій час, коли можна ризикувати. Приїхав за 20 хвилин до старту, не дивлячись коло, стартую десь на 3-4 лінії від лідерів, доволі комфортне місце, попереду усі знайомі обличчя, великого тупняку не повинно бути.
Старт рівний, тільки нога не одразу закріпилась на педалі, як потім дізнався правому шипу – торба. Їду в першій десятці, і так до технічного спуску, за яким – майже одразу підйом. І саме на підйомі багато райдерів просто починають рухатись пішки 0_о oh really? Там навіть рік тому ми по снігу залітали, зараз ж підмерзла поверхня з піском та корінням – це майже ідеальні умови, а тут пішки, facepalm… Ну то таке, буває. План на змагання – почати повільно та з часом все більше і більше додавати. На першому колі обігнав Шиліжинського, який ну взагалі не хотів їхати, хоч я його підбадьорював, на середині кола сів за Амерсом, який люб’язно показав усі оптимальні траєкторії, і вже після засвоєння матеріалу майже вкінці кола виходжу вперед.
А лідерів взагалі не видно, а там така компанія – поїдуть і нічого не спитають. Вирішено наздоганяти, першими, кого наздогнав, стали Женя Шилов та Жученко, а оскільки апетит приходить під час їжі, а мій темп дозволяє наздоганяти опонентів, то чому не використати це як тактичну перевагу? Як виявилось, їхати в цій гонці самому куди вигідніше, ніж у компанії інших учасників.
То ж друге та третє коло дуже схожі, але, напевно, стали ключовими, бо вдалось залишити сили на четверте коло, де вже на початку кола бачу пару Биковський/Бант, їхали вони швидко, але вони – не лідери. Довго не затримуючись за ними, обходжу їх та прямую до фінішу, а там, може, вийде наздогнати ще одну пару Черкас/Кресан. Хоч їх не було видно, надія на те, що вони скинуть швидкість для тактичної боротьби на фінішній прямій мене не залишала. Саме на асфальтовому відрізку бачу пару лідерів, на радощах збільшую темп, не проходить і трьохсот метрів, як пара вже знаходиться на відстані атаки, не сідаючи на колесо, в мить атакую спочатку Юрія, а згодом Євгенія. Ще коло назад був тільки 5, і лідерів навіть видно не було, а тут вже лідер!
На цю гонку Юрій обрав схожу тактику, яка була на Циклокроссі, тільки жертвою став не я, а Черкас. В них все повинно було вирішитись на фінішній прямій, де сили у Юрія залишилось побільше, та моя поява сплутала плани для Євгена, який хотів видати максимум у самому кінці кола. Щодо моєї тактики, то вона занадто проста – це розвинути швидкість, на якій сінгл буде програвати даблу з 38 зіркою. Але технічний фейл з шипом на правій нозі не дав можливості остаточно допрацювати та досягти прийнятної швидкості, через що за мить проводжав поглядом переможця змагання. Фініш!
В тому, що не вийшло перемогти, повністю вина моя, бо треба слідкувати за своїм конем, якщо він в незадовільному стані, це точно не його провина. Вийшла саме гонка, в якій самому перемогти не вийшло, так ще Черкасу трохи спаскудив. Все як не у людей, але головне – вийшла дійсно цікава боротьба з неочікуваним фіналом. Усім дякую!
Be Who You Are 