У 2018 році на етап ЛКУ в Дніпрі припала доволі суха та спекотна погода, організатори запевняли, що у Дніпрі не було дощу більше місяця і у це легко вірилось. Ще коли в 6:45 вийшов з поїзда відчувалось сухе та тепле повітря, ще тоді виникало питання – що ж буде вдень? Після поїзда, трохи посидівши в «Пузатій Хаті», київська делегація, яка приїхала на 80 поїзді, вирушила на стартову галявину. Під час руху вздовж річки Дніпро вдалось чітко роздивись хмару смогу над містом. Від заводу вона, чи через спеку, не знаю, але дихалось справді нелегко. Приїхавши на стартову галявину, поїхав подивитись коло перед стартом.
Оскільки коло не змінилось в порівнянні з минулим роком, був впевнений у тому, що можна одразу поїхати у гоночному темпі, за що майже одразу поплатився падінням з байка! За результатом падіння пошкодив шолом, погнув тримач заднього перемикача швидкостей, трохи провернуло руль та сідло, роздер руку, живіт + шия почала боліти – і це все через переоцінку своїх можливостей та відсутності розуміння, що тебе чекає на трасі. Не даремно кажуть, завжди перше коло їдь якомога повільніше, щоб детально роздивитись коло. На стартову іду пішки – треба лагодити себе та байк перед стартом. Швидка медична допомога обробила рани та нанесла пов’язки, тепер можна лагодити байк. Ще на MTB Trophy Тарас Кришталь дав слушну пораду – возити з собою другий «півень» – тримач заднього перемикача. Виробники умисно роблять його неміцним, бо краще його погнути чи зламати, ніж новий перемикач Eagle купляти. Швиденько замінюю «півень» та поправляю інші компоненти байка. Для цього достатньо взяти мультитул, який прикріплено на раму. Це так зручно, коли все під рукою і не треба витрачати час на пошуки ключів або просто діставання звідкись. Велика дяка Specialized, що вигадали таку, здається, дрібничку, до якої вже так звик.
За годину до старту таки проїхав коло: багато пилюки та міні-пеньків від акацій, які, як мінне поле, треба обережно проїжджати, бо навіть відсутність камери та наявність герметика може не врятувати у випадку пошкодження гуми. Майже перед самим стартом з’являється Вася Капущак, який, як грім серед неба, знищив усі надії на вершину подіуму. Вміє, коли хоче! Та і без нього є багато факторів, які не дозволяють мріяти про перше місце:
- падіння під час перегляду;
- забій пальця на нозі, ще вдома зафігачив праву ногу об куток;
- як завжди, ненормальний сон в поїзді;
- неможливість нормально дихати, місцеві – справді герої дихати таким повітрям;
- тупа техніка заїзду на усі торчки, якої раніше не було 0_о
- та, на завершення, біль у спині, який нікуди так і не зник;
Ніби, усі відмазки перерахував, буду «Дартаньяном», коли усі будуть враховані в наступний раз.
А тепер про саму гІнку. Старт проспав, не так, як Скубенко, який взагалі на 3 хвилини пізніше стартував, але трохи замешкався. Потім падіння Васі 0_о кажете, проста траса? Та я вирішив не відставати від Васі та знайшов для себе нову забаву під час змагання під назвою – включи екшн-камеру.
Вона потім взагалі відпала 0_0 Довелось зупинятись та знімати камеру, у цей момент проводжаю поглядом Васю, який, схоже, прийшов до тями та попрямував за першим місцем. На цьому пригоди не закінчилися. Ще на другому колі, їхавши приблизно на сьомому місці, чую звук гальмування з переднього тормозу. Враховуючи, що у цей момент гальма не використовувались, починаю підозрювати передню вісь колеса. Зупиняюсь, затягую. Тут знову рятує мюльтитул, який завжди під рукою на рамі велосипеда. Далі, ніби, без відвертих помилок, та лідери хз-де попереду.
Іноді бачу групу на чолі з Щербацьким, спершу намагаюсь дістатись до них, але якось не дуже виходить. Починаю валити, як скажений, у підйоми, а сам собі кажу: що ти робиш, так до фінішу не доїхати – та продовжую навалювати. Добираю групу із трьох учасників. Тільки добрався до них, трапляється падіння Андрія, яке закінчується сходом для його. Був здивований таким перебігом подій, бо із сторони виглядало це не так вже і страшно. Проста траса кажете? Трохи згодом проходжу вцілілу пару, та прискорююсь у надії, що лідери не дуже далеко попереду. Та вони далеко, а сил вже небагато залишилось.
Переходжу у режим захисту, та намагаюсь хоч до фінішу дістатись. Ще й організатори вирішили познущатись, спочатку сказали, що буде сім кіл, а після п’ятого кола чую, що наступне коло останнє. Та я не повірив, хоча і мріяв про це. На сьомому колі від своєї спини отримую повідомлення у вигляді болю в поясниці, ще й води не маю. Тож заключне коло добре запам’яталось. За 500 метрів до фінішу добираю Ваню Швидка, але на обгін не наважився.
Надодачу Ваня вирішив, що це переслідувач, через що непогано додав 🙂 Фініш. Четверте місце і відставання від третього більше 30 секунд, а від першого трохи більше, ніж багато. Дякую за змагання. Дніпро залишиться однією із улюблених трас в календарі ЛКУ.
Be Who You Are 